У кріслі біля комину сиджу.
Навколо тіні, справжні сірі тіні...
І поряд - пекло, а позаду - іній.
Немає більш для мене вороття,
Я перейшла, напевно, цю межу.
Стоїть Різдвяна на столі кутя,
І свічка плаче мертвим в парафіні.
А темна ніч вже одягла вуаль,
Холодний морок одчиняє двері.
Не зайдеш ти до мене на вечерю,
Без тебе й я, здається, не жива...
Та граю знов, стомивши твій рояль,
Мелодію останнього Різдва,
що спогадом завмерла на папері...
Дванадцять страв, кутя на підвіконні,
Зганяють тугу серця всепроникну.
До неба простягаю я долоні -
Чекаю дива з ночі до світанку
І згадую останню обіцянку -
Я буду поряд... навіть коли зникну...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897326
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.12.2020
автор: Вєра Євгеньєвна