Це було у лузі в теплу літню пору,
Вийшло Щастя вранці на Зелену гору.
У долині річку вздріло невеличку.
Кинулось до неї, зняло черевички
І зайшло у воду. Та не стало митись.
Бо вода холодна, можна застудитись.
Йшло собі, де мілко, попросту, краєчком.
Хвилечки стрибали, мов малі овечки.
Сонце усміхалось, обіймало зранку.
Подала тут голос із кущів вільшанка –
Чистий та бадьорий. Щастя здивувалось,
Слухало натхненно, радістю вмивалось.
Та недовго пташка на кущі сиділа,
Крильцями махнула, з гілочки злетіла.
Сіла на березу. І на вільху згодом.
Вийшло з річки Щастя, та й за нею ходом.
В горлі перестала колихати дзвін
Пташка, як за нею рушило вдогін
Щось таке химерне, щось таке кудлате,
Барвне, наче квіти, як вона, крилате.
Знала б, що то Щастя, пташка, не втікала б.
Щиро б усміхнулась, серцем приласкала б.
Сталось так, як сталось. Утекла пташина.
Сіло щастя, в травці вздріло комашину –
Морфо Пелеїда – крила – небеса.
Вишуканість, ніжність в рухах і краса!
Захотіло Щастя з Морфом привітатись,
Словом обмінятись, щиро обійнятись.
Та метелик злякався, від квітки відрвався,
Крильцями залопотів і вдаль полетів,
Щастя кинулося навздогін за ним,
Та Морфо Пелеїда щез у повітрі, як дим.
Сіло Щастя на горбика у траві.
Аж тут повзуть мурашини дві.
- Хоч ви від мене не втікайте!
Зі мною, Щастям, порозмовляйте!
- Та ми б і раді поговорити,
але хто ж за нас буде до мурашника будівельні матеріали носити?
- Якщо ви не проти, я вам допоможу,
назбираю сухих гілок, до хати піднесу.
- Згідні!
- Де живете?
- Під ліском, - каже мурах.
- А чим харчуєтесь?
- Поїдаємо шкідливих комах.
- То ви те саме робите, що і птахи?
Маленькі, бачу, та корисні таки!
- Так. Хоч не співаємо і не літаємо,
Та свою роботу добре знаємо.
Назбирало Щастя сухих гілок (і багато!),
Піднесло їх до мурашиної хати.
Перед тим, як вирушати в путь,
Спитало в комах: «А як вас звуть?»
- Мене,- каже мурах, - Кусь.
- А мене – Куся.
- Ну, а я Щастям звуся!
Усміхнулись, подякували за допомогу
Підішло до дверей свого дому й зникло за порогом.
Зголодніло Щастя, вирішило йти домів.
Мама напекла, мабуть, смачних пирогів!
Тут на ноги глянуло – черевиків нема.
От дірява, подумало, моя голова!
Черевики я скинуло десь під кущем.
Треба їх шукати там. Душу взяв щем.
Недаремно Щастя хвилювання мало.
Не знайшло взуття там, де його поклало.
Черевики переміряло багато тваринок.
Хоч берег і кущ на ньому – це не ринок.
Зайчик пробував в черевики лапки запхати.
Завеликі! Хіба напакувати в кінчики вати?
Та де її взяти? Залишив. До лісу пострибав.
Їжак з пів години черевики приміряв.
Не взяв, не тримаються на його лапах.
А гарні і мають приємний запах!
Шкода, час даремно пустив у біг.
Плюнув спересердя в ліс побіг.
Пробувала чапля взути черевики.
Ніби й не жмуть, і не дуже великі,
Та тільки пустилась в повітряний біг
У них – злетіли з її тонких ніг.
Не стала чапля за ними вертати.
Не зможе вона в черевиках літати.
Школярка до річки в той час підійшла,
В траві черевики, що впали, знайшла.
- Гарні такі, - зауважила, - нові́,
Синьо-жовті, як стяг український, шкіряні́!
Запхала в них ноги – підходять, ще й модні.
- Овва! Пощастило мені сьогодні!
Посиділа трохи, відчула втому,
Взяла взуття, подалася додому.
В лузі перед цим печериці шукала.
Мама попросила. Торбу набрала.
Коли переступила поріг рідної хати,
- Принесла грибочків? – запитала мати.
- Так.
- Багато, мабуть, бо веселе личко.
- Крім грибів, знайшла я в лузі черевички.
- Узяла їх?
- Звісно.
- Мала б уже знати,
Річ чужу не варто, як побачив, брати!
Хтось її, вернеться, та й почне шукати,
Жаль в душі гойдати, сльози проливати.
- Навіть не подумала я про це.
Підійшло взуття мені – ось і все.
Гарне і не зношене – я взяла.
Черевичок в мене таких нема.
Був би неньо, він би купив мені,
Та пропав татусик мій на війні.
- Зароблю грошей, взуття тобі придбаю.
Зараз, добре знаєш, роботи не маю.
Пандемія скрізь розставила хижі сіті.
Та рано чи пізно все зміниться в світі.
Щодо твоєї знахідки, ти оголошення напиши,
На ньому нашу адресу вкажи.
Так і так, мовляв, знайшла черевики чужі
Біля міста Доброго на березі річки Свічі.
Дівчинка сіла, оголошення склала,
На ньому свою адресу вказала.
Розмістила написане у трьох локаціях –
На кущі, біля Свічі, при дорозі, на двох акаціях.
Щастя побачило оголошення, прочитало,
До дівчинки того ж дня завітало.
- У тебе зберігається моє взуття? –
Спитало, привітавшись спершу з дитям.
- Можливо. Ви не спішіть, опишіть його мені.
- Черевики синьо-жовті, нові, шкіряні.
- Так, такі я знайшла. Зараз принесу.
Віддала їх Щастю й пустила сльозу.
- Чого, дитино, провадиш плачі?
Дам тобі в нагороду смачні калачі.
З’їси їх й одразу розквітнеш від дива.
Будеш весела, багата, щаслива.
Щастя взуло черевики і зникло за тином.
Дівчина з калачами зайшла до хатини.
Почала мамі розмову зі Щастям переповідати.
Віра й надія зняли зі себе ґрати.
Сіли мати з дитиною за стіл плече до плеча,
З’їли обидві по кусневі калача.
І тут радість задзвеніла на все місто дзвоном:
Татка вертають з ворожого полону!
Маму звуть телефоном до праці.
Щастя заслужило подяки та овацій!
Мер міста, дізнавшись про події, цієї ж днини
Поклопотався про подарунки для мами й дитини –
Передав одяг, одежу, продукти харчування.
Дівчинка завмерла від здивування,
Коли знайшла в коробці, яку їй дали, на дні
Синьо-жовті черевики – нові, шкіряні.
Чесність і порядність – у пошані в народу.
Будеш жити з ними, отримаєш нагороду.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897300
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.12.2020
автор: Крилата (Любов Пікас)