В Чернігові таких я не стрічала,
Хто б місто своє рідне не любив,
Із пам’ятною стрічкою журби
Стоїть воно, святе і величаве.
Церковні дзвони линуть за покійних,
Мов до небесних стукають воріт –
Молебінь то за тих, що угорі.
І серце тоді б’ється неспокійно.
Рясні веселки грають у фонтанах,
Радіє сонцю голуба Десна.
І морем назива її весна,
Коли льоди на річечці розтануть.
А скільки в скверах діток галасливих!
Картини осені сміються в їх очах.
Не позбулися б рідного плеча!
Дай, Боже, щоб вони були щасливі!
27.11.2020.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897286
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.12.2020
автор: Ганна Верес