А чи мені не знати, як бува -
відімкнеш світ і світло за собою.
І за дверима зашипить юрбою
відтята вулиці душа крива.
І будеш ти в мені ядром Землі
варити магму й те, що не збагнути,
накручувати станеш тихі пута
і огортати у в'язкій смолі.
А далі - з кокона, від початкі́в,
я вилечу вже не тобі назустріч...
А ти ухопиш тіло і не пустиш
втекти з прозрілих наших враз голів.
І по краплині світ затопить все
і груднем, й ліхтарем в вікні кімнати.
- Ще зачекай, ще страшно відпускати.
Втопи у погляді моє лице.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897215
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.12.2020
автор: Маріанна Вдовиковська