А я стою весняним ранком на порозі,
І в руках тримаю крапельки дощу,
Вода біжить а я чомусь іти не взмозі,
Не ховаючись волосся полощу .
Мої думки прозорі краплі поглинали,
Краплі схожі на дрібні неба сльозинки ,
Вода тихо по плечах моїх стікала ,
І кількість добавляли їх хмаринки .
Чому ж так плаче небо, над нами звисока?
Чом зонтик у руках і люди по будинках?
А я іду хлюпочу, змокає все рука ,
Та вглядаюсь у малюнки на краплинках.
У них я бачу квіти, які розквітнуть після,
І синє-синє небо і свіжий аромат,
Як пташечки завівши свою весняну пісню,
Прикрашають гілля, оспівавши сад .
Вода хай із хмаринок ллється,землю миє ,
Я увись голівку і до них сміюся,
Парасолька ніжно когось сховає,вкриє ,
А я іду сміливо,дощу я не боюся.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897068
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.12.2020
автор: Вікторія Павлюк