Їхні груди, ледве розквітлі й тверді, як перші тюльпани,
чи щедрі й важкі, мовби вулики або стиглі груші,
мрію зібрати у фотоальбом,
аби пам’ятати, які різні під ними серця.
A, B, C, D, дехто має навіть більші —
алфавіту цього вистачить на пісню.
Жінки мого життя мешкають кожна в своєму тілі,
прикрашеному чи то філігранними ґратами ребер,
чи то затишними подушками плоті,
дивляться кожна свої сни
про котів та собак, про моря й ліси,
про любов та війни, про космос і смерть.
Вони пишуть, малюють, співають мене,
і я набуваю форми.
Їхні руки, з пальцями худорлявими та цупкими,
або з пухкими та тендітними,
мрію зібрати у фотоальбом,
аби пам’ятати, які різні на них шрами.
Їхні руки — м’які та ніжні, але не розчепиш їх,
голоси оксамитові й лагідні, але не заглушиш їх,
животи гладенькі й спокійні, але не спорожниш їх,
і коли моя хода стає непевною й кволою, як у дитини,
вони збираються у єдину,
величезну й непереможну,
мою Матір.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897041
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.12.2020
автор: Ріша Бо