Жінки мого життя

Їхні  груди,  ледве  розквітлі  й  тверді,  як  перші  тюльпани,
чи  щедрі  й  важкі,  мовби  вулики  або  стиглі  груші,
мрію  зібрати  у  фотоальбом,
аби  пам’ятати,  які  різні  під  ними  серця.
A,  B,  C,  D,  дехто  має  навіть  більші  —
алфавіту  цього  вистачить  на  пісню.
Жінки  мого  життя  мешкають  кожна  в  своєму  тілі,
прикрашеному  чи  то  філігранними  ґратами  ребер,
чи  то  затишними  подушками  плоті,
дивляться  кожна  свої  сни
про  котів  та  собак,  про  моря  й  ліси,
про  любов  та  війни,  про  космос  і  смерть.
Вони  пишуть,  малюють,  співають  мене,
і  я  набуваю  форми.
Їхні  руки,  з  пальцями  худорлявими  та  цупкими,
або  з  пухкими  та  тендітними,
мрію  зібрати  у  фотоальбом,
аби  пам’ятати,  які  різні  на  них  шрами.
Їхні  руки  —  м’які  та  ніжні,  але  не  розчепиш  їх,
голоси  оксамитові  й  лагідні,  але  не  заглушиш  їх,
животи  гладенькі  й  спокійні,  але  не  спорожниш  їх,
і  коли  моя  хода  стає  непевною  й  кволою,  як  у  дитини,
вони  збираються  у  єдину,
величезну  й  непереможну,
мою  Матір.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897041
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.12.2020
автор: Ріша Бо