Мокрий сніг з дощем враз щільним,
Щоби простір став привільним,-
Грішну землю поливають,
Вірус ковідний змивають…
Так набридло дуже люду
Жити серед цього бруду
Та терпіти всі страждання
У війні за виживання…
Дві війни,- геть забагато,
Де ж поділись радість, свята?
Сум скрізь та поневіряння,
Боротьба за існування…
Зникла та колишня казка,
Бо замість обличчя – маска,
Йде непроханий локдаун,-
Це не світ,- склепіння фаун…
В нім щодня життю погроза,
Може від Діда Мороза,
Що роздвине смертні стіни,-
Прийдуть гарні нові зміни?!
Ми хоч жили…, але діти
Доки все будуть терпіти?
Хіба матимуть ті злети,
З пануванням інтернету?
Звідусіль звучить свідомо:
«Залишайтеся всі вдома»,-
Світ віднині монотонний,-
Моніторний та віконний…
Тож які чекають знання
Від дистанції навчання;
Гине граматичне лоно
Зі словами,- тицьни, моно…
Зверху ясно на заваді
Ті посланники у Раді
При величності, у статку,
Де немає геть порядку…
Мають слати щось донизу,
Бо вже назбиралось хмизу,
Щоб багаття розпалити,-
Так не можна більше жити!
03.12.2020р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897023
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.12.2020
автор: Єгорова Олена Михайлівна