Шурхоче лист пожухлий під ногами,
Прощається змарнілий листопад,
Залишивши у парку купу вад…
Хіба що грудень впорає снігами,
За рік собі погодяться з боргами.
Готуються до сну дерева голі,
Принишклі зовсім, з поглядом сумним,
Таким знайомим зараз нам, земним…
Радіють лиш вічнозелені долі,
Бо зелені у них завжди доволі…
Вслухаюся в журливу пісню парку:
Не чути горобців, ані папуг,
Ані сорочих тріскотливих фуг.
Лише фонтан монтує в небо арку,
Вподобав, мабуть, одиноку хмарку.
Відходить скромно осінь золота:
Вже не хизується барвистим вензлем
І золотистим неповторним пензлем,
Лиш горобина – у намисті та
Звіщає красно всіх, що йдуть свята.
30 листопада 2020
(с) Валентина Гуменюк
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896780
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.12.2020
автор: палома