Ми ходимо самотні, наче кораблі
У відкритому, безмежному океані,
Чомусь, хочемо завжди відірватись від землі,
Й пізнати що там за полюсами.
Нас постійно кудись течією несе,
Бува б'є об високії кручі.
Хтось відповідальність на себе бере
І відводить хвилі ревучі.
Не мало тут тих, хто поховав свою мрію,
На дні вона давно спочиває.
Проте крихітний проблеск надії
Маяк всім кораблям завжди відкриває.
Але знайти його важко,
Той маяк, що світиться саме тобі.
Лише серце підкаже,
В які за ним треба пливти світи.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896777
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.12.2020
автор: Mezu Svitlana