[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=2nArhnmSpag[/youtube]
Якась в природі сталась метушня:
Зима скидає осінь із престолу.
Їй не дала дожити лише дня,
Зіпхнула із сльозами майже голу.
І вперемішку сльози, вітер, сніг,
Завіяла невчасно і сердито.
А у дротах почули вітру сміх,
Зима ж на все дивилась гордовито.
Засипала осінні пізні квіти,
Схилились під вагою до землі.
Повісила мереживо на віти,
Подумала: Хай будуть у теплі.
Тут вітер розгулявся із нечів"я,
Кидав сніжинки людям у лице.
Не думала зима про перемир"я,
Себе вважала неабияким творцем.
Крутила, засипала всі дороги,
Ударила маленьким морозцем.
Зима так святкувала перемогу,
На все дивилась осінь назирцем...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896708
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.11.2020
автор: Н-А-Д-І-Я