Голова у світі тримається на словах,
Не відкусиш їх, у повітрі літають,
Між пластами хмар пливуть,
Недостатньо їм живої матерії.
Хочуть дізнатися першими,
Як воно — бути безпорадним.
Коли ніхто не чекає,
Не принесе води з криниці,
Чистої, як пісок десь далеко,
Де ще не було ноги людської,
Хоча куди її тільки не заносило.
Водою змивало останні перешкоди,
Та з'являлися перші.
І доводилося все спочатку
Будувати, руйнувати...
Щоби потім було що забути
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896640
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.11.2020
автор: Юлія Рябенко