[i]« Тіні щезають опівдні...»[/i]
Факт
Розвіяні ілюзії життя
вміщаються у три щасливі миті:
ось я мале, із мамою, дитя,
ось ми усі, а на столі – кутя,
а онде сяє сонце у блакиті.
Все інше – як на обрії земля,
яка фата-морганою зникає
єдиного на рейді корабля,
дрейфуючого до кінця і краю
без компаса, вітрила і руля.
Перемішалось явне і минуле
на зримій і невидимій межі,
де береги і острови чужі
фантомами у далині майнули
як юності далекі міражі.
Як синє плесо сонної ріки
де плаває осіннє в'яле листя,
гойдає вітер жовті поплавки,
несе на хвилях бусинки намиста
у шатра очерету й осоки.
І вся оця романтика – село,
де каравели плавали млинами...
І думаєш, – було чи не було?
Усе, що лободою поросло,
зникає як у вирі – оріґамі.
І видива майбутні вітражі,
і одинока хата на межі –
дитячі силуети мого раю...
За ирієм щезають деркачі,
а привиди і тіні – уночі,
коли останній сон оповиває.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896609
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.11.2020
автор: I.Teрен