Шедеври визрівають у народі.
І звідки все це зроджується в нас?
Противимся добру та всій природі,
Пустошим душі та вбиваєм час…
Ось, приповідка, що гуртом і батька
Та бити добре…Звідки цей цинізм?
А про любов і допомогу – й гадки,
Скажу вам, скупуватий лаконізм.
Чомусь простіше жити в нелюбові,
Сусіда утопити в казані,
Обмотувати лихом кожне слово,
Забувши що ми в світі не одні.
І землю обдирати як ту липку,
І хату власну сунути на край.
В сміття, скоріше, зачерствілу скибку,
Аніж для бідного – за коровай…
І хата скраю, і нема управи,
І заздрість, злість гуляють як чумні.
Забули люди – це смертельна справа,
Від того душі гинуть у вогні.
Рятуймо Україну, нашу Неньку,
За руки вже візьмімося міцніш.
Дивись, і підіймемось помаленьку,
Зупинимо руйнацій згубний ніж.
Любіть себе, любіть Її, рідненьку,
І душі власні не губіть за гріш.
15 листопада 2018
(с) Валентина Гуменюк
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896539
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.11.2020
автор: палома