Листячко, як сльози на подвір‘ї,
Холодно, рідненька, спочивай.
До весни скидай своє намисто
З вітром у далечі відпускай.
Зупиняйся, обіймай самотніх,
Дай надію в пошуках мети.
Щастям закидай осінне місто,
З двірником печалі підмети.
Плач, берізко, сум — пора осіння,
Не соромся голої краси.
Вітер роздягає ніжно-ніжно,
Щоб у теплі вкутати сніги.
А у мене ніжність і кохання
Не минають, як мої роки.
Пам‘ятаєш, як тебе саджала?
Пам‘ятаєш доторки руки?
Пам‘ятаю наші поцілунки,
Згадую маленьких діточок.
Скільки наламали чортенята,
На мечі із тебе гілочок.
А сварила, як ти їх сварила!
Тільки люблячи уміють так сварить.
За берізку дяка тобі, мила, —
В старості я маю з ким тужить…
Олександр Кармишев
28.11.2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896528
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.11.2020
автор: Oleksandr Karmyshev