[color="#001aff"][b][i]Ранок. Осінь. Тихо у саду.
Темно-синьо виглядає слива.
Я отут по-справжньому щаслива –
Віру у любов тут віднайду.
Неважливе йде у забуття,
Непотрібне осінь заколише.
Я саду оцьому найрідніша –
Згублене і знайдене дитя.
Під ногами листя, мов роки
Крадькома заглядають у душу.
Гілка ледь тримає стиглу грушу,
Ангел їй підставив дві руки.
І мені: Смакуй! Твоє життя
Цей старенький сад оберігає…
Хто б подумав? Ах, якби знаття!
Що мов грушу, істину пізнаю.
[/i][/b][/color]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896517
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.11.2020
автор: Олена Жежук