УСМІШКА ОСЯЯНОГО СТРАХОВИСЬКА. Дрампоема любові (продов-я, 1)

Продвигнений  до  вищого:

Поет  казав  про  огненну  свободу
Із  різкістю  професіонала.
Ласкаві  очі  щурились  на  нього
Із  чіткістю  професіоналів.
Доля  плете  на  всіх  одну  мотузку
З  незримістю  професіонала.
До  Бога  літають  вві  сні  дракони:
На  крилах  орла  —  все  любляче  дитяче  серце...
А  тоді  падають  блискавками  у  води!..
Світи  не  знали  ще  напруження  такого!
По  тому  видно,  як  вишарпує  мене
До  світу  вогняного  —  з  г...ного!

Духовний  вождь:

Ну,  то  вже  вищий  пілотаж.
Велике  слово  є  :  самосвідомість.
Ось  ця,  стара  —  нічого  не  сприйме,
Мов  грунт  незораний  —  зерна.
Почнемо  подавати  знання  духу
Через  газети.  Усьому  свій  час.
Нам  треба  вкупі  всім  —  орати.
Орати,  і  вічне  сіяти  —  і  вічність  жати.

(Поет  відходить  трохи  вбік)

Підпільний  всевидець-поет:

Доля  —  як  мати:  перш  рукою  проведе
По  місцю,  котре  має  народити  щось  своє.
Прокинуся  —  в  грудях  пухнастий  котик.
Люблять  люди  мене!  І    в  с  е    вже  є!
О  гірний  світ!
О  затікання  душ  майбутнього  в  шпарини!  —
Зриває  скелі  мозку.

Духовний  вождь:

А  все  офіціальне  —  то  злочинне,
Всім  в  очі  сцять,  вони  ж  кажуть:  роса.
Найзгубніш  —  це  смердіння  недуховних!
Та  хто  їх  впорядковує  —  сам  жертва.
Нема  тут  виходу.  Одна  любов  рятує  і  веде,
Бо  все  очищує,  сам  Бог  у  ній  гряде.
Рятунок  в  цім:  щоб  вихід  зрозуміли  всі:
Любов,  нова  свідомість,
Очищення  самих  себе.
Одна  любов  просвітлює  й  веде,  вогонь!

Підпільний  всевидець-поет:

От  налюбися  з  гаміром  людей,  поете,
І  усамітнися  в  служінні  Слову,
В  безгучну  і  потайну  чисту  мову.

Духовний  вождь:

Щастя  й  нещастя  пропікають  нас  —
І  душі  звільнюються.
О,  чистий  світ!  Вогонь!
В  чистого  духом  все  добре  стоїть:
Душа,  і  плечі,  й  руки,  —  все  прекрасне.
Якої  тонкості  в  тобі  вогонь  —
Такі  й  події  притягнеш.
Нутра  чистоти  —  притягають  чистоту:
З  ким  спиш  ти?  Що  заплеснув  за  мету?
Важливо:  хто  з  ким  спить  і  намагнічує  куди,  —
У  вирішальну  мить  загинуть  —  або  виживуть.

Всі:

Давайте  сон  дивитися  про  те,
Що  буде  —  і  поліпшувать  майбутнє,
І  прямувати  в  світло.
(лягають  спати)

Продвигнений  до  вищого:

Для  цього  не  шукай  якихось  див,
Щоб  в  сні  хтось  по  душі  враз  походив:
Коли  не  буде  спати  хоч  один  —
Все  змістить  в  тонкій  сіті  тих  годин.
(лягає  також)

Входить  Підпільний  дід-відун.  Ставить  дзеркало,  закриває  полотном,
шепоче  очищувальні  і  спеціальні  тексти.

Підпільний  дід-відун:

Бажаю  врятувати  Україну.
(знімає  полотно)

Із  спалахом  дзеркало  падає  і  не  розбивається.

Підпільний  дід-відун:

Захоплені  могутнім  заблуканням,
Пожнуть  народи  більшої  свободи,
А  вимолотять  з  вольних  кіп
Зіниці  до  надлюдських  правд,
Із  правди  одиниці  ввійдуть  в  Бога.

(підходить  до  дерева,  гладить,  слухає,  киває:
«Все  буде,  як  треба!»)

(Виходить.)

Він,  Вона  і  ті,  що  дивляться  сон.
Він  і  Вона  сходяться  на  побачення  на  це  місце.

Він:

О,  сонечко  веснянеє  моє!  І  ти  ж  —
Блищиш  мені  захопленнями  ночі!
Влетіла  ангелом  блаженства  в  сні  —
І  зранку  жив  я  світлом  обіцяння.
І  ось  —  ти  відчиняєш  в  сяйво  двері
Душі,  —  як  там,  коли  порвала  коло
І  випустила  душеньку  на  волю  —
Вогню  фонтаном  до  небесних  дивних  див!
Вогню  фонтаном!
Там  —  друга?
Як  же  світ  таких  тендітних  народив?
Що  думав  він?  як  милував?  За  що  мене  злюбив,
Щоб  прятунок  твій  нежданно  дати?
Як  я  віддячу  цим  планетам,  людям,  числам,
Прийдешньому,  що  порішили  врятувати
Мене  —  на  самому  краю?  І  ким?  Дівчам,
Десь  там.
Нехай  почує  світ  —  це  серце  плаче.
Я  весь  тремчу.
Збулося,  Господи,  збулося!  Боже,  Боже,
Ударив  сік!  —  Який  на  серці  вогнеквіт!
Чи  хто  любив  так,  чи  згоряв  благоговінням?
Мені  побачити  тебе  —  спасіння!!!

Вона:

Коханий  мій,  ми  вже  не  вмремо!
Якесь  це  дивне  в  мене  осяяння:
Що  світ  весь  —  це  втікання  од  кохання...

Він:
(виймаючи  зошита,  в  передчутті  стану  новизни)

Не  думав,  що  колись  писатиму  вірші...
Відчув:  це  бризки  діви,  що  купається,  летять,  —
Ув  сні,  чи  будь-де,  припадають  до  душі,
Додушують,  шукають  хід,  дітьми  попискують.
Вони  —  для  нас,  і  більше  ні  для  кого.
В  таїні  виростає  світ.

Вона:
(  з  тим  же  почуттям)

Дай  зошита...
(бере  до  рук)  

Вагу  вчуваю  і  рукою,  й  серцем.  Прошу  тебе,  читай!..
Стривай,  я  відійду!  
Так  більше  ми  пройдемо  духом  світу.
(трохи  відходить)

Він:
(читає)

«Перетікає  світ  з  твоїх  очей,
Крильми  вогню  в  туман  і  небокрай.
Не  плач,  кохана,  це  дорога  в  рай,
Вогонь  крізь  сльози  —  він  мене  пече.
Пролито  голод  атомів  на  кров,
І  не  віддати  жінку  звірові  в  оману  —
Так  генії  летять  через  тумани,  —
І  найясніший  геній  є  любов!»

Нічого  не  видячи,  сходяться  на  Підпільному  всевидцеві-поетові,  
наступають  на  нього.

Підпільний  всевидець-поет:
(встає)

Зачекайте,  нехай  отямиться  душа...
(роззирається)

Він:

Не  спи,  поете,  в  світі  є  любов,  і  ми,
І  всі  в  надії  станем  жити,  
Що  тільки  лиш  поет  в  останню  мить
Зуміє  небо  прихилити.

Підпільний  всевидець-поет:
(радісно  впізнаючи)

Було  так:  ти  співав  —  я  говорив?
Я  меч  мібрівний  застромив
У  тебе.  О,  стрімкий  прорив!!
І  мудрий  жар  і  милосерля  дух  несе,
Аж  біля  тебе  і  мене  трясе.

Вона:
(прихиляється  до  Нього)

Ми  відчуваємо...

Підпільний  всевидець-поет:

Сюди  іде  «театр  лісовий»,
там  друг  мій  —  режисер.
Ось  чути  голоси.
(Чути  голоси.)
Ми  разом  всі  подивимось  театр.  Даруйте.
(Виходить  назустріч  голосам.)

Входять  Підпільний  всевидець-поет  і  Режисер.

Підпільний  всевидець-поет:

Що  кажуть  нам  учителі?

Голос  з  вищого  світу:

Землі  —  небесне,
Для  висот  —  наземні  дії.
Хто  що  поліпшує,
Нехай  ним  володіє.

Підпільний  всевидець-поет:

Чудово.  Яким  за  краще  буть  театру
В  суспільстві  переверненому  і  невротичному?

Режисер:

Потрібно  створити  в  душі  центр  майбутнього
і  ним
займатись  в  противагу  центрам  минулого.
Розпалювати  ауру  думкою!

Підпільний  всевидець-поет:

Так,  створити  центр  майбутнього  у  серці.
Бо  все  закладається  зчепленнями  вібрацій
на  різних  рівнях:  як  і  що    випромінено  —
такі  події  приходять  у  яву,  неодворотно.
Світові  нічого  не  лишається  як  закладати  —
найсвітліше  вперед.  І  зіграти  театр  світу
в  трансформації  до  Бога.
Головне  —  де,  з  ким  і  як?
Найголовніше  —  як.

Режисер:

Звучить  це  нудно.

Підпільний  всевидець-поет:

Як  усяка  теорія.
Слухай,  це  ж  просто.
Це  вже  не  зовсім  театр,  і  не  містерія.
Бо  психологія  і  магія  в  театрі  —  викривлення
і  приховування  природних  нитей-ходів  усепроникнень
Космосу,  котрими  рухається    в  с  е.
Щоб  пізнати  все  і  полюбити,  
Треба  не  засмічувати,  а  оголювати  суть  і  хід  речей.
Тому  у  всіх  справа  одна  —  нескінченна  точність
розкриття  картини    в  с  ь  о  г  о.
Оце  і  вся  «мораль».

Режисер:

Але  потрібні  точні  п’єси.
Треба,  щоб  хтось
приніс  страховисько  живим!

(  Продовження  цієї  поеми  90-го  року  —  буде  далі)

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896449
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.11.2020
автор: Шевчук Ігор Степанович