Запалила свічку, сльозу витираю
Розповідь бабусі тихенько згадаю.
Трагедію нашу завжди пам*ятаю,
За душі загиблих я в Бога благаю
Розриває серце, покотились сльози
І душа у мене в смутку, і тривозі
Від голоду люди, діточки вмирали
У своїх катів, хліб - зерно благали.
Та кати жорстокі, хати розбирали,
І людську надію вони відбирали.
Та за колосочок на місці стріляли,
А зерна отії ногами топтали.
Отак в Україні геноцид робили,
Так Голодомором людей погубили,
Зерно і картоплю, свиней і коней,
А також всю їжу, забрали в людей.
А люди тримались, що могли те їли,
За своє життя, боролись щосили.
Діток хоронили, до Бога благали,
На їжу, останню одежу міняли.
А ті хто все ж вижив, долі не скорився
Назавжди із горем у серці лишився.
Нам, малим онукам, це розповідали,
І крихту до крихти в долоні збирали.
Надія Гуржій
26,11,2020р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896448
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.11.2020
автор: Надія Гуржій(Свинар)