Ладо

ЛАДО
Чому  інколи  людина  входить  липнем  у  дні  не  зігріті  іншої  людини,  адже  липень  їм  нічого  не  винен?
Але  щем  без  причин  розтерзує  сум  всередині,  рухає  всі  сумніви  й  супротиви,  вимагає  повернутись  до  гаю  із  кусючими  нестерпними  комарами,  до  гаю,  наповненого  липовим  цвітом,  де  бойківське  рафаело  із  манки,  родзинок,  абрикосу  й  маку  цілувало  її  губи,  а  я,  намагаючись  стриматися,  прагнув  заховати  свої  чуттєві  мотиви...
Є  усе,  тільки  тебе  бракує,  Ладо!
Це  її  літо  за  правом  народження,  і  тепер  вона,  силою  Сварога  скована,  любить  давно  все  таким,  як  є...
А  я,  ніби  прибулець,  якому  вона  снами  кошлатить  думу,  і  вони  чомусь  сняться  мені  щасливі:  ні-  би  вона  ж  ходить  по  небу  чумацьким  шляхом,  дарує  білим  силам  перемогу,  і  грай  птахів,  і  старе  місто,  і  шевченківський  гай  —  все  її  тут.
А  мені  бракує  ласки  її  дотику,  шалено,  нестерпно,  мої  особисті  мотиви  ревуть  поміж  небом  і  землею,  поміж  літом  й  осінню,  поміж  громом  й  блискавкою!
Слава,  Ладо!  Бо  ти  —  джерело  й  початок  Всесвіту,  початок  мого  шляху  без  тебе,  в  якому  я  себе  або  загублю,  або  воскресну,  не  питаючи  у  долі  корективи.
А  хіба  людині  під  силу  кохати  богів?
Знаю,  що  нині  вона  знову  була  на  природі.  Хотіла  зустріти  світанок,  але  сонце  з’явилося  під  обід,  та  все  одно  вона  чудово  проводить  час  перед  роботою...
А  я:
ношу  тягар  невідданих  ще  поцілунків  ношу  кайдани  обіймів  непережитих  ніжність  здаля  росте  кришталево  і  лунко  поки  вчимося  в  розлуці  безшумно  любити  ще  цим  губам  не  було  так  гаряче  й  щемко  ще  цим  очам  не  так  радісно  й  слізно
зріють  під  серцем  мрій  ніби  трав  оберемки  і  проростають  тобою  в  мені  —  наскрізно...
(Вірш  Юлії  Марищук)
І  тоді  чомусь  так  хочеться  літати,  хоча  і  крил  не  маю,  я  маю  більше  —  мрію!  І  я  літаю!

Петро  Кухарчук  
————————————————-

Пекучим  липнем  вип‘ю  твою  душу,
Летітиму  з  тобою  в  унісон,
О,  Ладо!  Приспати  щем  твій  мушу...
І  хай  це  тільки  сон  -  невинний  сон.
Солодкі  губи  липою  обтрушу,
Очиці  всесвіту  омию  джерелом,
В  них  клятву  твого  літа  не  порушу,
Чумацький  шлях  напою  молоком.
Кайдани  поцілунків  та  обіймів,
Прийму  за  щастя  серцем  дивних  мрій,
Думки  живуть  у  тобі  херувимів  -
Ти  каяття  коханням  розігрій...

Леся  Утриско  Воробець  

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896414
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.11.2020
автор: Леся Утриско