Мені здається, все брехня.
Оббрехані тим блудом люди.
Схиляють голови чумі,
Яку готують нам іуди.
Таке неначе вже й нема,
Нема моєї України.
Пітьма в душі, в житті пітьма.
І стіни, стіни… стіни…стіни…
Отої страшної тюрми.
В яку вмирати посадили.
Сади неначе десь вродили,
чи зацвіли.Та не мені!
Ні не мені.
Бо знов кадило кидають в очі..
Як пече!
Аж серце від його палає.
Мовчить народ.
та на плече
Недоля руки простягає.
За горло душить німота.
Бо знов зігнута на коліно
Ота проклята і свята ,
Могила моя, Україна.
Чи тобі стане сил повстать?
Бо час прийшов - брехні година!
Вже кодло те... cлід розкидають
І розтоптати,
Україно...!
Анфіса Букреєва-Стефко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896400
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.11.2020
автор: АНФІСА БУКРЕЄВА(СІРКО)