Усмішка осяяного страховиська
Дванадцята поема
«Є одне тільки диво — мить впізнавання,
що ніщо не є іншим.»
"Що душа каже у любові світу?
Я очі опустив в зимі, немов би під батіг,
Підняв — на шию наляга квітуча вітка."
Козак-гора:
Що душа просить:
зняти все — і босоніж...
летіти...
(співає)
«За долиною гора,
Долина — луною.
Ой, на гору йти пора
Божою ходою.»
(задумується глибоко)
Чи знає хто що є душа-гора?
Чу, стала шерехкою Божа треба,
Проклюнувсь променистий світла дар,
За кошли тягне душу мою в небо.
Пора мені, пора мені!.. пора...
Калиною ніч серце перекрає —
Лети, лети, лети, вибух-гора!
Гора ростуча! до самого раю.
Рости, рости, рости, політ-гора.
Гора висока! з пекла і до раю!
Душа козача нігди не вмира!
Над вибухами — радощі злітають,
Шкарлупами спадає з віч мара,
Гора росте! усе живе співає!
Весь світ в єдиній радості співа!
Співають душі — де мовчать слова!
(глибоко відходить у вищий світ)
Підпільний всевидець-поет, Обрядник, Філософ,
Продвигнений до вищого, Духовний вождь
(всі задумані)
Підпільний всевидець-поет:
Обіцянеє щастя тихо йде.
Нехай прокинусь в самоті в постелі,
А поруч мій могутній вовкодав —
Містком від ночі до віконниць ранку —
Й впізнаний мною боголюбець-настрій,
Що Бог сам дав. І струм життя
Що — небом ведений — розмотував
Із чолопка в м’язисту ніч,
солодко з нею спавши.
Чи дивні довиглиблюю слова,
З яких то жар, то жах, Бог наказав!..
Безмір із-за гортанних впадин!..
І я, не виринаючи з відради,
Літаю вільно між світилами й ночами
І проявляюся, обліплений очами...
Ще не остуджений солодкими речами...
А тіло, знаючи, краса яка,
Співаючи — пробігтись хоче голяка!
І для душі — як музикальний Божий одяг —
Летить в огнях пісень! Бог-пелехач!..
Продвигнений до вищого:
Що з лисих взять, коли волосся дибом?
Як притягнути й до небес припасувати?
Як не за коси, то за пісню басувати!
Поверху лисин — сувязь із пісень!
Вдаряй — і все! чіпляй! і все —
В співаючого розум одросте,
А з ним й волосся!
Але ні, не все.
Усяка лисина — ознака омертвіння, —
Не з міст пісенність йде!
як дух не йде з каміння! —
Змініть місця для зерен духу, бо без впину
Вже споліровані тертям живіт і спина.
Філософ:
Потрібно на знаннях в новій свідомості
І прорости й дозріти, але як?
Продвигнений до вищого:
В хаосі труться — мертві. Космос, дух — живе.
Так, люди — діти. Це вже не нове.
У коридорах влади плачуть діти, —
В граніти пекла незворушний Деміург
Засіяв чисті вогнесльози.
Обрядник:
Все і всіх прорве
Повернення до вічного обряду, до коріння.
Інакше в Космосі — ми самі не в собі,
Мов чорна прірва, що й не стачиш економік.
Але нас тягнуть в нижчий світ людогорили
І забувають — що б ви їм не говорили.
Зубовний скрегіт тьми! — щоб не творили.
А перевісите одні ліан пісні —
Заживо лізтимуть на небо, навісні.
І за Бог-Слово мацатимуть.
Духовний вождь:
Ні, досить помирать.
В нас бунт? Який і проти чого?
Я маю всі контакти з вищим світом.
Єдино вірно починати із вібрацій, із сердець,
З безсмертя душ, з глибинної природи
Первістя духу і духовності. Свідомість
Поглиблювать в майбутнє, плекать нових людей
Й парадоксальний шлях-прорив навстріч
Помічникам із світу вищого. У небо! —
Навстріч Учителям. А з ними — вниз,
Порятувати світло душ усіх, створити нове тіло
Свідомістю.
Підпільний всевидець-поет:
(в білому)
Поети ви, поети... Уболівальники єдині за людей...
Повітрям дихаєм єдиним — і єднаєм у райдуги
Кольори душ, шляхів, що були, є і будуть.
У моїм одязі всі райдуги зійшлись —
Це білий світ увесь.
На біле світло одкриваються серцями люди-ліси,
Вогню листками — в сонце. Говоріть! огнем! душею!
В очах одвезтих — Дух Святий намучнюється,
Буде хліб, як оголиться тіло тіста,
Немов кохана у зорі течем під пальцями у Духа,
Вогонь у серці. Дайте горлом світло!
Посіялися зерна німбів — укріпляйте,
Кріпіть спокійно, невідомими, в таїні:
всі ненароком ніби:
Сонячним аурам потрібен спокій.
І розсівайте діаманти німбів.
Філософ:
Що це він говорить? А слава? А гроші?
Підпільний всевидець-поет:
(догори із заплющеними очима)
Я виліпив себе і Дух вдихнув!
Я продираюся крізь себе сонце-оком!
Зворушений наскоками віршів
На всім відтискуюся м’язами душі
По-Божому. По-своєму, точніш.
(до світу)
Я виліплю тебе і дух вдихну!
Поет — один супроти всіх, як новий вірш,
Рана всевишня — і тому за всіх.
І раптом
сміх —
Його, як Бога, вождь не розуміє,
Та на поетові увесь народ дозріє
Вилазячи йому на серце, де видніш.
Здрібнів народ! Ще й намір пре з Європи,
З цього притулку старців хитропопих,
Що тільки й ждуть на духів нових рас,
Мовляв, оцінимо, дух ваш — оцінка в нас.
Це всепродажність увійшла в їх серце й побут,
Що й духу мученики — все в них має ціну!
Продажна твар у оці темного сидить!
Та хто з них знає, хто такий Бог-Слово?!
Що розсуває всі материки, — грози, удари
Землетрусів і вулканів, сонця
потопи й урагани кують його! —
Воно розсуне всі віки,
Базальти, сім’ї, справи і народи,
А — витече, проллється все ж свободно!
І блискавиця розрізає хмари —
Сміється вищий світ.
Я зроблю з тебе все, що хочу! — дух що хоче!
Нехай під мною вік сумний сокоче —
Я витяг меч з глибин! веде Всевишнє!
(удари грому, шум природи)
Хор ночі:
«Розколихаєм духа! запитати —
Чи йти в ліси, чи йти до хати спати?
Тепло чи холод, — мусим сповідати,
Пригнічення — чи радість! треба знати.»
Підпільний всевидець-поет:
( в бік хору)
Як я говорю — ось ті, попелясті,
Враз обростають пір’ям, та сріблястим.
А в розуміючих ворушиться волосся:
Вони здогадуються, що чека невдовзі.
Ви чуєте! Я пісню п’ю дзвінку
Новітнього світотворіння!
Хор ночі:
«Нехай співає так, як серце чує,
Невидно, хто оркестром диригує.
Невидно, хто оркестром диригує!
Невидно, хто оркестром диригує!..»
Філософ:
З ким він говорить?
Підпільний всевидець-поет:
Сон — справжнє єсть життя, життя душі!
Сон — вільної свідомості пасіння
У Всесвіті, звідкіль знання й пісні!
А те, що звуть життям — ума кайдани,
Сліпе повторення картини течії,
Яку хто передбачи в в сні.
Як ліпиш в сні, як гоїш світу рани,
Так тобі буде, — упало сну насіння
Вперед, в майбутнє, у спасіння!
Ніч — вільна, юна і красива,
Криниця світла полохлива.
( Продовження цієї поеми 90-го року — буде далі)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896386
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.11.2020
автор: Шевчук Ігор Степанович