Береже пташенят кожна пташка в гнізді.
Чому ж гинуть сини у пекельній війні?
Сонце сяє з небес… та хіба ж не для всіх?
У серцях тих зима, що забрали наш сміх.
То ж не вірмо, що з них кудись зникнуть льоди.
Лиш з добра на Землі розцвітають плоди.
Бо ж відомо давно: щастя не збудувать,
якщо в інших його просто взять і забрать.
То ж непросто це. Так. Вкоренилося зло,
що забрало – назад не поверне само.
Якщо будемо спати, а чи просто дрімать,
то не знаю чи й варто нам щастя чекать.
Що робити?.. Над цим міркували давно.
Орать ниву з добром й висівати зерно.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896338
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.11.2020
автор: Надія Башинська