Красо моя, красо моя,
куди ж ти відпливла?
Чому мене покинула,
не зрозуміла я...
Був час, коли, краса моя,
як вишенька цвіла...
А нині я, як свічечка,
ледь - ледь іще жива...
Колись же була гарна я,
й весела, як весна,
і зіркою світилася,
й щасливою була...
Красою не пишалася,
як весняна роса...
Сміялась й умивалася,
й цвіла моя краса...
З бідою я не зналася,
і друзів мала я...
У радості купалася,
і в злагоді жила...
Куди ж це все поділося,
як від вогню димок?..
І серденько забилося,
вже від важких думок...
Нема у рухах поспіхів,-
ні взад, ані вперед...
Поміж життя і спогадів,
лишилась посеред...
Нема у діях вогників,
вже замість них лиш дим...
Нема важливих порухів,
ну, як змиритись з цим?..
Уже коса розплетена,
і сива, як туман...
Хоч хата і заметена,
бува в душі печаль...
Печалі не соромлюся,
і на плечах ношу...
Хоча уже і стомлююсь,
та ще й вірші пишу...
Ось бачу знову сонечко
до мене загляда...
Відкрию я віконечко,
для світла і тепла...
Усе давно минулося,
не вернеться весна,
Краса моя не вернеться,
зів"яла ж бо вона...
Радію, що живу ще я,
й мудрішою стаю...
Не плачу й не сумую я,
життя і світ люблю...
Красо моя, красо моя,
ти в спогадах жива...
У дітях повторилася,
у внуках ожила...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896245
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.11.2020
автор: геометрія