Згадаю вечір у туманах ясний,
Тоді ще бігли хмари в небесах.
Я довго думав, поки не погасли
Останні промені надії на вустах.
Слова мені не бралися до суті.
Та й що тоді вони могли сказать?
Лише розпачливо дивився я на смутні
У поночів’ї зорі. Зорів рать.
Уже давно у темряві рокоче,
І серце б’ється безперервно в такт.
Я досі тут, один у білій ночі,
Забувши все, окрім її ознак.
Яка любов то є велика сила!
Яка любов — безжалісна і зла!
В моїй душі без просвітку згасила,
В моїй душі незаймане життя.
зі збірки "Фантасмагорія життя"
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896233
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.11.2020
автор: