Згадаю вечір у туманах ясний…

Згадаю  вечір  у  туманах  ясний,
Тоді  ще  бігли  хмари  в  небесах.
Я  довго  думав,  поки  не  погасли
Останні  промені  надії  на  вустах.

Слова  мені  не  бралися  до  суті.
Та  й  що  тоді  вони  могли  сказать?
Лише  розпачливо  дивився  я  на  смутні
У  поночів’ї  зорі.  Зорів  рать.

Уже  давно  у  темряві  рокоче,
І  серце  б’ється  безперервно  в  такт.
Я  досі  тут,  один  у  білій  ночі,
Забувши  все,  окрім  її  ознак.

Яка  любов  то  є  велика  сила!
Яка  любов —  безжалісна  і  зла!
В  моїй  душі  без  просвітку  згасила,
В  моїй  душі  незаймане  життя.

зі  збірки  "Фантасмагорія  життя"

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896233
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.11.2020
автор: