Завжди любитиму…

Ні  пташко,  не  віддам  тебе  нікому
І  дядько  злий  тебе  не  забере,
Якщо  ти  раптом  вчиниш  десь  погано,
Я  поясню,  до  чого  це  веде…

Не  слухай,  за  бочок  не  вкусить  вовчик,
А  як  не  спатимеш,  то  я  заколишу,
І  якщо  буде  страшно  або  рана
То  я  завжди  до  серця  пригорну.

І  монстри  не  живуть  в  твоїй  кімнаті,
Для  них  є  місце  тільки  у  книжках,
Як  будеш  хникати  або  вередувати,
Я  обійму  і  поясню,  що  спати  час.  

Боятися  і  плакати  –  нормально,
Це  не  ознака  слабкості,  повір,
Дорослим  це  також  є  притаманно,
Таке  життя,  тут  радість,  сміх  і  біль…

А  коли  виростеш,  то  станеш  тим,  ким  хочеш
Ніколи  я  не  встану  на  шляху,
Лиш  би  людина  ти  була  хороша,
З  честю  і  гордістю  боролась  за  мету.

Я  відпущу,  дозволю  помилятись  
І  це  зроблю  без  докору  сумлінь,
Ти  мусиш  у  житті  всього  навчатись,
Часом  робити,  навіть  через  лінь,

Завжди  любитиму,  як  би  в  житті  не  склалось,
Завжди  молитимусь,  щоб  світлим  був  твій  шлях,
Завжди  чекатиму,  з  любов’ю,  твоя  мама,
Назавжди  в  серці  і  в  моїх  думках.

©  Марія  Скочиліс

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896193
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.11.2020
автор: Марія Скочиліс