Давайте, як Ведмедик з плюшу,
М’якенькі будем, теплі та смішні,
Якщо життя і наплювало в душу,
Та почуттями залишаймося стійкі…
Не будемо уже наївні, як дитина,
Та по дитячому ще вміємо любить,
Не віримо хоч в Чудо й на хвилину,
Але не можем в своїх бідах обвинить…
Ми всі в душі залишились, як діти –
Чекаєм Миколая, Рік Новий, Різдво,
Так хочеться ще Фею десь зустріти,
Щоб знову в чомусь справді повезло…
На Свята б повернутися в дитинство,
Де сніг скрипучий, кучугури на Різдво,
В житті ніяке не спіткало «свинство»,
Бо ще дорослого того життя і не було…
Я ніби бачу, як Ведмедик на ялинці,
Приніс якого на Святвечір Миколай,
Дає солодкі «домороблені» гостинці,
Й на рушнику калач, неначе коровай…
Кутя в макітрі, ніжно вгорнута обрусом,
Мій найсолодший мед в житті й узвар,
Та маминих святкових страв спокуса,
Що кожен аж до Зірки Першої чекав…
Всі в вишиванках, у віночках й стрічках,
Як тато наш святковий стіл благословляв…
Традиції батьків й донині в наших звичках,
Але й колядок тих давно ніхто так не співав…
Моє дитинство, як Ведмедик з плюшу,
Пішло на Свята знов, як завжди, до дітей,
Життям пройшовши, я традицій не порушу,
Щоб й своїм внукам заспівати ще пісень…
© Іванна Осос
#поезія_Іванна_Осос
25.11.2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896148
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.11.2020
автор: Lilafea