Ще бачила у світі цім безмежнім,
Як біс, спіймавши душу, обережну
(Більш ту, що щось сягла, дійшла мети.
Люд винен їй. Немає куди йти,
То й дивиться на божий світ не просто,
ЗвисОку, дай Бог, із двох метрів зросту.)
Катує, ріже, рве, пече безжально,
А та не втямить, багатостраждальна,
Де він у тілі, де ж вона сама.
Оказія - зріднилися сповна.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895900
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.11.2020
автор: Пісаренчиха