Пам’яті Олени Белєванцевої (посмертно)


Сьогодні  перо  моє  плаче,
Бо  подруги  я  позбулась,
І  світ  потіснішав  неначе  –
Душа  моя  горем  впилась.
Узавтра  її  поховають,
Так  як  і  належиться  ,  і
Їй  ангели  гімн  заспівають
В  осінньо-небесній  імлі.

(Артистка  Чернігівської  обласної  філармонії,  мати  загиблого  героя    за  незалежність  України  Володимира  Близнюка.  Людина  щедрої  доброї  душі,  незмінна  учасниця  всіх  моїх  поетичних  презентацій  у  Чернігові).
День  осінній  притих  –
23-ій  день  листопада…
Йде  душа  до  святих  –
Мати  вбитого  то  солдата…
Вона  в  вічність  іде,
Може,  там  залікує  рану,
З  сином  спокій  знайде…
Але  ж  рано…
О,  як  же  рано!!!
Їй  серце  проколов  ножем  
Донбас…
Йшла  до  кінця  з  ним.  
Всі  ми  –  цьому  свідки…
Чому  ж  її  промінчик  рано  згас,
Й  вуста  закрилися  уже  
навіки?
Закохана  у  слово  і  життя…
Чому  ж  пішла?  
Чом  відійшла  зарано?
Хоч  Білорусії  вона  була  дитям,
Несла  ж  за  Україну  жінка  
рану.

Ця  рана  –  син…  
Коханий  мамин  син.
Її  кровиночка,  
утрачена  надія.
Ця  жінка  незвичайної  краси.
Як  же  синочку  другому  раділа!
Уміла  вона  все  і  всіх  
любить,
Даруючи  тепло  душі  своєї.
Стрічались  в  соцмережах  
щодоби,
Цікавилась  здоров’ям  і  сім’єю.

Тікає  у  минуле  
листопад,
З  собою  прихопивши  
й  цю  матусю.
По  стежці  раю  їй  тепер  ступать!
Я  ж  Богу  й  вічності  
за  неї  помолюся:
«Прийми  її  таку,  
як  вона  є:
Усміхнену,  хоч  болями  
розп’яту.
Хай  вічним  домом  рай  твій  їй  стає,
А  ми  її  всі  будем  
пам’ятати!»
21.08.2020.
Ганна  Верес  (Демиденко).

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895820
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.11.2020
автор: Ганна Верес