Щодня міркую, як же далі жити,
В державі, де нікому ти не треба?
В що вірити і чим ще дорожити,
Землею, а чи може, синім небом?
Що зроблять - все ні в тин, ні у ворота,
І доки майорить одвічний стяг,
Здається, що одна у них робота:
Загнати глибше в землю роботяг...
Вже тисячу будуєм, зерно сієм,
Над вишнями в саду хрущі гудуть!
Подивишся на інших, серце мліє
Та кажуть, що у них не так крадуть...
Допоки собі храми будували,
Давно перетворившись в живу тлінь,
То скільки ж ви майбутнього украли,
І щастя, у живих ще поколінь?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895733
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.11.2020
автор: Банюк