Так давно розійшлись наші долі,
майже спито гіркотний напій.
Йшла весь час без твоєї любові,
без ілюзій і зайвих надій.
Як жила? Та навіщо в минуле?
Ані сенсу, ані вороття.
Час вітрами завіяв, замулив
розпочате колись вишиття.
А на ньому лиш юності драми,
перша зустріч у вирі подій.
Щастя-привид, розмите дощами
і фантоми розтерзаних мрій.
Вирок долі - квиток у дорогу,
а на згадку - в руці оберіг.
Розставання, мовляв, ненадовго,
утішав, та любов не зберіг.
Залізничний вокзал, шумна зала,
ліхтарями, сповитий, перон.
Шепотів про майбутнє в запалі,
вітерець колихав мій хітон.
Залишалась лиш мить до розлуки,
у чеканні байдужий вагон.
Затискав ти мої змерзлі руки,
зігріваючи струмом долонь.
Як в німому кіно, лиш мовчання.
Мабуть, зайвими стали слова.
І картина, як в далях туманних
тане мрія моя воскова.
А на згадку - каблучка в шухлядці
і спустілий вечірній перон.
Привид-потяг, що мчить в сіру мрячку
і твій погляд за мутним вікном.
21. 11. 2020 Л. Маковей (Л. Сахмак)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895651
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.11.2020
автор: laura1