Сонце, ніби дивовижне бра,
Світло з вишини дарує краю,
Той, немов би жовто-синій рай,
Де струна осіннє соло грає.
П’ють водицю верби із ріки,
Віти опустили сумовито,
Стан у них у кожної крихкий,
Платять річці гіллям власне мито.
Стеле осінь стежку до зими
З падолисту й моху-оксамиту,
Загубила в літечку громи,
Личко в росах не забула вмити.
Скоро осінь фініш свій мине,
І її запросить в гості грудень,
А скінчиться жовте «муліне»,
Він для себе біле роздобуде.
15.11.2020.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895603
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.11.2020
автор: Ганна Верес