Стежечки, мої стежини
Розбрелись світами.
Ті стежки, що у дитинстві -
Вкрились полинами.
Ті стежки, що йшли у юність
Бур’яном покрило.
Ну а ті, що до любові -
Сльозами розмило.
А колись я їх топтав
З вечора до ранку,
У брудній калюжі бачив
Зорі і світанки.
Та стежина, що вела
В сподівання й мрію
Споришами заросла,
Забрала надію.
В тих стежинах була поряд
Кохана та мила,
Ясні очі серед ночі,
Поцілунків злива
Там співав нам соловейко
Ранньою весною.
Стежку ту дощами змило,
Вкрило ковилою.
Комусь доля застелила
Широку дорогу,
А мені вузьку та світлу
Стежину до Бога.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895245
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.11.2020
автор: Микола Нагорний