[i]Пір’я, ніби із верстата
Сипле крізь небесні вра́та,
Чисте, біле, ніби вата,
Й м'яко почало вкривати
В білу ковдру – нашу хату…[/i]
Мурчик нявкав винувато:
- Я б не став курей чіпати!
Півень в них такий окатий,
Він мене б розніс на шмати.
Це не я зробив, крилатий!
[i]Півень у картатих шатах
Посміхнувся до маляти:
- Чом зіщуливсь, як на страту?
Ой малий ти, хоч пузатий!
В мене знають і курчата,
Що летить то сніг крилатий![/i]
Візьмуть хлопчики й дівчата,
Лижі, ковзани, санчата –
Й будуть зиму зустрічати.
Ти ж мерщій тікай до хати,
Он в віконце кличе мати,
Бо замерзнеш тут, хвостатий!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895243
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.11.2020
автор: Білоозерянська Чайка