ЛАВОЧКИ.

Яке  це  диво  лавочки́,
На  них  які  йдуть  балачки́.
Сидять  бабусі,  гомоня́ть,
Про  всіх  усе  вони  дзвеня́ть.

Вони  все  знають  навкруги́,
І  в  кого,  й  що  там  на  душі.
Всім  «перемиють  кісточки́»,
Ці  милі,  добрі  жіночки́.

«У  телеві́зорі…  О,  Боже…
Там  переда́ча.  Як  так  мо́жна?́
…Що  ж  та  мо́лодь  виробля́є…
Що  не  можна  так,  не  знає.»

«Чому  вони  за  ручки  ходя́ть?
Хоч  вже  дітей  до  школи  водя́ть.
Чом  гомоня́ть  вони  ласка́во?
Щось  там  не  так.  А  що?  Ціка́во!»

«Хтось  за  кордоном  заробля́є,
Мамо́н  грошей  напевно  ма́є.»
А  чи  це  так?  Ніхто  не  зна́є,
А  завить  в  душу  зазира́є.

«Ті  вже  он  те  зроби́ти  вспі́ли.
Коли  ж  вони  це  так  зумі́ли?»
«Та  завагі́тніла.  А  та  роди́ла.
А  та  дочку́  не  угляді́ла.»

«А  ті  Ковідо́м  захворі́ли,
Хоч  дома  дня́ми  всі  сиді́ли.»
«Той  лікува́вся.  Той  поме́р.
Як  будуть  жи́ти  там  тепе́р?»

«А  мо́лодь  за́раз  вже  не  та,
І  ста́рших  більш  не  поважа́…»
І  свою  молодість  згада́ли,
І  як  свекру́сі  догоджа́ли.

І  кожна  да́ма  усе  зна́є,
Розкаже  те,  чого  й  нема́є.
Про  всіх  там  ходять  балачки́.
Які  ж  чудові  лавочки́.
                                   Надія  Гуржій
14,11,2020р

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895027
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.11.2020
автор: Надія Гуржій(Свинар)