Якнайдалі тікаю від спогадів,
Вже не літаю від твоїх поглядів.
Навіть у снах і світлинах, де я в надійних обіймах,
Навіть у хмарах, від нас лишився спалах.
Від граду думок вимиваю образи,
Здолаю досаду убивчої фрази.
І влада очей, кольору темних ночей,
Потоне у морі щоденних речей.
Здужаю. Перечекаю. Нарешті, себе не лякаю.
Може обдерті спомини і зневажаю,
Боже, як я за тебе переживаю!
Отже, кохаю. Досі кохаю...
Здіймаю німі снігопади уяви,
Негоже забутись у круговерті чиєїсь появи.
Негоже попіл на серці лишати,
Бо іншому потім рубці заживляти!
Липень 2019
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894896
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.11.2020
автор: Таня Дробот