Сам собі в котрий раз проскандую,
Що ніколи нікому не вір.
В агресивність і знов упаду я,
Мов поранений підлістю звір.
Це недоля згадає в затінку,
Що давно мене не частувала.
Я ж у зошит сховаюсь в клітинку,
Там де ти почуттів назбирала.
І нехай це лунає, як сповідь,
Чи де-факто врятованих дум.
Знай - негоду завжди заспокоїть,
За віршами твоїми, мій сум.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894831
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.11.2020
автор: Андрій Ключ