Орда

Давним-давно,  не  кожен  знає,
Не  скаже  з  точністю  коли,
По  ковилі  сухій,  без  краю,
Війська  Батиєві  ішли.

Польотом  стріл,  вогнем  і  криком
Гула  пекельна  круговерть.
Неслись  народам  військом  диким
Полон  і  голод,  жах  і  смерть.

Пройшов  той  час,  промчав  стрілою,
В  степу  кіннотою  відгув...
А  шлях  прокладений  ордою
Її  нащадок  не  забув.

Повзуть  стійким  прокляттям  знову,
Чумною  хмарою  біди,
І  траки  вже,  а  не  підкови,
Гримлять  дорогою  орди.

З  прогресом  в  лад,  через  приціли,
Не  так,  як  в  час  кочівників,
В  шарнірних  баштах  ловлять  цілі
Розкосі  очі  чужаків.

Рве  грубий  хід  "вісімдесятки"
Донецький  грунт  і  договір.
Біжить  шахтарським  краєм  гладко
Сталевий  кінь  Уральських  гір.

Під  траки  дім  -  вперед  машина!
Залізний  править  дипломат!
Тріумф  орди  -  її  година!
Скоріше  в  ствол  новий  снаряд!

А  час  повільно  гнав  світила
І  не  помітили  в  кремлі,
Як  їхня  зірка  тихо  сіла,
Зайшла  за  обрієм  землі.

Пішла  за  нею  вслід  удача,
Розбійний  фарт  минулих  днів.
І  розкладаючи  інакше,
Снаряд  назустріч  посвистів.

І  ось  димиться,  догоряє
Вогнем  поплавлена  броня.
І  угорі  кружляє  зграя,
Шумить  крикливе  вороння.

Такий  закон  -  агресор-воїн,
Мечем  махаючий  з  плеча,
В  чужій  землі,  по  ходу  бою,
Пропустить  сам  удар  меча.

І  вслід  його  зорі  погаслій,
Повільно  сівшій  вдалині,
У  небі  нові  зорі  ясні
Зійдуть  у  східній  стороні.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894813
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.11.2020
автор: Леонід Луговий