***
Коли в люстрах води концентричні розходяться кола,
А ці люстра - то просто калюжі під небом осіннім,
Заповзято транслюють дощі котрий день баркаролу
З водостоків лунких в кам’яній галереї склепіння.
Із мітлою двірник чомусь схожий на гондольєра,
Він пливе середмістям, минаючи мури ще теплі,
Дощовою водою стікає поліття до скверу,
І на світло ліхтарне злітається листя, як нетлі.
Не про дощ, що все змиє, не час, що ніяк лікує,
А погода отут передмова, малюнок з натури,
Я про те, як мені в міжсезонні оцьому бракує
Того світу, який мене в теплі обійми занурить.
Десь на розі вітрів є призначена зустріч таємна,
Там, де сходить лавина болідів тамтешніх,
І нуртує жага, і печаль в літню спеку у венах,
Там, де прихисток ночі липневої для нетутешніх.
1/10/2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894800
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.11.2020
автор: Лана Сянська