Стоіть хатина... Блимає віконцями у світ...
Вже бур'янами й хмизом заросла.
Ніхто тут не ступав вже стільки літ...
Стоіть самотньо на краю села.
Неначе ,виглядає із доріг усіх,
Хто жив на цім подвір"ячку колись.
Росли тут діти... Радість , гамір, сміх...
Були і злидні... Сльози теж лились...
Старенька груша в спокоі дріма,
І берест всох й додолу похилився...
А тиша скрізь , мов пташечка німа,
Садок у чисте поле задивився.
Під стріхою звили гніздечко ластівки,
Вони сюди ще й досі прилітають,
Маленькі пташечки... Через роки
Своє гніздечко добре пам'ятають.
Спокійно так... Й вітрець не шорухне...
Лиш ластівки несуть діткам комашок...
І хата ця тільки одним й живе -
Гніздечком стала для маленьких пташок.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894758
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 12.11.2020
автор: Калинонька