А ні трун, ні хрестів, лише ями,
І яри, рівчаки, бур"яни...
Не ховали, а лиш загрібали,
І назавжди, навічні віки...
Вже й не плакали,..тільки стогнали,
Сиві хмари,..й дитя під дощем,
Нема сонця,..лиш хмари і хмари,
А у душах печаль лиш і щем...
І у свята, у будні, й ночами,
Вже не чуть й щебетання птахів,
Бо як люди й вони помирали,
Під покровом вітрів і дощів...
Сірі дні ще чорніші від ночі,
І негода, і темінь густа,
Муки й болі, й без сліз уже очі,
А у душах й серцях пустота...
І всіх тих, що зазнали ці муки,
Пам"ятаймо, допоки живі,
Їх печалі і смерті, й розлуки,
Болять й нині усім і мені...
У живих вже нема бусурманів,
Вже й вони відійшли в інший світ,
Їм віддасться за те, що знущались,
І вбивали країни весь цвіт...
Ні хрестів, ані трун, ані тризни,
Пом"янемо сьогодні ми всіх...
Чорна сповідь і пам"ять Вітчизни,
Вірних доньок й величних синів...
Україно, моя Україно,
Вже піднятись пора із колін,
І розправити плечі і спини,
Для майбутніх твоїх поколінь...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894745
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.11.2020
автор: геометрія