Спасибі, Боже, що я можу жити,
Що можу бачити, ходити, говорити.
Спасибі теж, що я вмію я любити,
І тим, що маю, вмію дорожити.
Спасибі за любов моїх батьків,
За руки змучені і за сумні їх очі.
Й за те, що скільки б не пройшла доріг,
В віконці каганець горить щоночі.
Спасибі, що вони завжди чекають,
Сумують, вірять і безмежно люблять.
Спасибі, що вони усе прощають,
І ніжним поглядом своїм голублять.
Спасибі за любов до України.
ЇЇ природи, неба і полів просторих.
Мені не треба іншої країни-
Таке все рідне і таке все неозоре.
Спасибі, Боже, за мою красу,
За мій талант і за моє натхнення,
Що можу я збирати вранішню росу,
І жити під небес благословенням.
Спасибі за усіх, хто мене любить,
Хто серцем чистий і душею гарний.
І навіть за усіх, хто і не любить,
І робить моє чисте небо хмарним.
За рідних й друзів дякую, за подорожі, за роботу,
За власний дім і за дітей майбутніх,
За твою милість, за підкорені висоти.
Й за те, що все в житті для мене незабутньо.
Спасибі також за моє тихе миле щастя,
За щирі погляди і за простоту,
Спасибі, що я більше не пропаща,
Дай Боже зберегти цю чистоту.
Спасибі, Боже, за один цей шанс.
Спасибі, що почув мої моління.
Спасибі за життєвий дисонанс,
Який призвів нарешті до мого прозріння.
Прости, мене, прости. Я дуже винна.
Прости, що хибними шляхами я ходжу.
Й хоч знаю, що усе на світі швидкоплинне,
Щоб жили рідні, близькі й друзі - ось за це Тебе молю!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894685
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.11.2020
автор: Ol4ikZ