Листопад сонце заслонив
своєю сирістю і поглядом скляним,
І не пускає до людей тепло,
щоб поніжились
у теплий комір.
Він спустився донизу з небес
і золотом мідяком
Прокинув на дерева
багряний колір.
Він би втік,
якби міг,
швидше, щоб не перебирати
людські наміри,
Щоб очам не бачити його серця
порок.
Він би зменшився,
став синицею, втративши розмір,
Та не може,
бо на календарі іще має не один
крок...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894678
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.11.2020
автор: Олеся Шевчук