Знімай свою маску. Гра підійшла до фіналу.
Зламаний інструмент вже не візьме останній акорд.
Я бачу твій страх. Я відчуваю твою поразку.
Насправді це твій перший антирекорд.
Ти думав це була гідна роль. Браво!
Аплодисменти у студію. Можливо на біс?
Чому ж ти ховаєш очі і блудиш лукаво,
Тримаючи постать піджавши хвіст?!
Хіба так виглядає актор з п'єдесталу?
Твої шанувальники в захваті. Так?
Чому ж ти тікаєш з хвалебного залу
Почувши жада́не слово — антракт?
Можеш іти. Забери свої квіти зі сцени.
Зітри гримасу з лиця, переодягнись.
Підійди до дзеркала на хвилину.
А тепер стій і дивись.
Що ти бачиш? Який ти назовні?
Без вдаваних ролей, без фарби і тексту?
Ти бачиш себе чи свого героя?
Сьогодні ти сам чи учасник фієсти?
Я бачу наскрізь твій образ, гримасу.
Ти не сховаєш від мене себе.
На жаль ти маскуєш лише свою маску.
Забув лише заховати лице.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894599
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.11.2020
автор: Діана Кісільовська