Вона спішила, мов запізнювалась на потяг,
Панянка осінь - кожен день змінювала погляд,
То гляне ясно, теплим днем, сонячним завітає,
Насупить брови - міленький дощик накрапає.
Так поспішала й серед прохолодної ночі,
Як зірка в небі, місяцю заглядала в очі,
Немов прохала, ти освіти мені стежинку,
Вдягну землицю, я в бурштинову одежинку.
Ну, а світанок, сипне не одну жменьку роси,
І на ставочку, від краси заніміють лози,
Втішались лісом, що поруч. Мережка засріблить,
По всіх листочках… краплини, мов веселкова нить.
Забринять в тиші, як із смичком скрипка з любов`ю,
Й впадуть зненацька і поєднаються з водою,
Дощу стрімкого. Що напередодні погуляв,
О, такий збоченець, давно панянку полюбляв.
Завжди годив їй, знав характером норовиста,
Любить розсипать, по всій землі різні намиста,
Вдягне червоні, в дарунок красуні калині,
Ще й з ясним сонцем, солодкій ягідці малині,
Під ранок з вітром, сміливо в вальсі закружляє,
Листопад пісню, душевну, ніжну заспіває.
Майстриня – осінь, щоб згодом непошкодувати
Тому й спішить, так завчасно, все розфарбувати.
Ми любуємось, чарівною красою ,
Запалав багряний вечір для нас з тобою.
10.11.2020р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894561
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.11.2020
автор: Ніна Незламна