Заплакана осінь неначе вдова,
Їй не допоможуть поради
І суму не скинуть ніякі слова,
Не буде від вітру пощади.
Лист полетить, як остання надія,
Залишиться гола і боса.
В минулому щастя, всі її мрії,
Берези розпущені коси.
В небі птахи вже збираються в зграї
І сутінки сунуть та хмари.
Світ помарнів і життя відлітає.
Вдовиця, осіння примара.
Трохи притрусить її снігом білим
Та сон нажене, заспокоїть.
Як би вона все змінить не хотіла,
Нема в неї іншої долі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894432
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.11.2020
автор: Тетяна Верес