Про вічне думаєш тодІ
Як ходиш "в гості" до могили,
Запитуєш: чи долюбили...?
Бо ж душі вічно молоді...
Отримали і віддали,
Тепло душі, чи там на волі
Не нарікають вже на долю,
Там усі рідні - не чужі...
Тут все сприймається інакше
Бо все насправді - суєта,
Кожен хто там - доніс хреста:
Було так, є і буде завше.
А тіло вже - земля, трава,
Ще небосхил над ними сяє,
Душа до Господа злітає
У нього тільки всі права.
Живемо, як хто вміє й може:
Чомусь все більше про земне,
Душа не часто нас тривожить,
Та зле і добре - все мине.
Ми всі це знаємо - так буде:
Земля і небо всіх прийме,
За настрій не судіть мене
До рідних я ходила, люди.
Галина Грицина.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894332
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.11.2020
автор: синяк