Тихенько доживала дні свої,
Що оживе уже не йняла віри...
Надбала хата споминів без міри
Тож снів до неї надились рої.
У снах тих знову чула голоси
І тупіт ніг дитячих по долівці,
Десь за вікном вовтузилися вівці
І гавкотом курей лякали пси.
І господиня накривала стіл,
І кашляв дід старенький на лежанці,
Проміння сонця плуталось в фіранці,
І "розрізало" затінок навпіл...
Та що це?.. У печі горить вогонь,
Мов серце реанімували хаті.
Дарунком — неочікуване свято
Із небайдужих трепетних долонь.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894201
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.11.2020
автор: Патара