В цю прокляту пандемію
Всі засіли по дома́х,
Кожен має свою мрію,
Та вона на всіх одна.
Як над нами небо спільне,
Матінка одна Земля,
Вітер-забіяка вільний,
Сонце – джерело тепла.
Звичним що раніш здавалось,
Стало мрією для всіх:
Дихати і не боятись,
Куди хочеться іти…
Зустрічатись із ким хочеш,
І робити щось своє,
Та лихи́й цей вірус ко́від
Цього всього не дає.
Він підступний та незримий,
І нема для нього меж,
Світ глобальний мабуть схибив,
Це вже кара, а не треш.
У гріхах земля погрузла,
Люди втратили вже страх,
Може цей Гордіїв вузол
Вірус здатний розв’язать …
Коли борються земляни
За життя своє й чуже,
Горе може об’єднає
І вернути щось людське.
Головне, щоб зрозуміли
Лідери народів всіх -
Зброя, що всі накопили,
Може не згодитись їм.
Якби тратили ті гроші
На природу та життя,
Не гуляв би зараз ковід,
Не судив би нас землян.
06.11.20
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894194
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.11.2020
автор: Галя Костенко