...а тебе ж я колись приручив...
Малювала шалені ідеї, безмежні картини...
В зернях кави тебе я навчив
Пізнавати майбутнє своє, бо така ти, єдина...
Діставала з коріння знання,
А із пасм золотих виплітала дорогу у мрії,
По життю ти ішла навмання,
Але шлях осявала теплом нескінченно з надією...
А тебе ж я колись приручав,
Хоч, як завжди, в міцних ти обіймах сміялась-пручалася.
Як собі, навіть більше, вкладав,
Та, проте, від життя ти навчитись лише намагалася.
Я не знаю, лиш, скільки твоїх
Янголят-охоронців в скаженому ритмі погинуло,
Але, маю надію, за них
Гарну долю та шлях у своєму житті ти отримала...
...а тебе ж я колись приручив...
Малювала шалені ідеї, безмежні картини...
В зернях кави тебе я навчив
Пізнавати майбутнє своє, бо така ти, єдина...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894096
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.11.2020
автор: Володимир Науменко