На узліссі, під горбочком, мишка нору риє глибшу. Здаля тішилась ставочком, настрій гарний, не полишу. Треба все зробить до діла, хоч й пристала,трохи впріла. Та то пусте, зумію швидко, вхід закрити, щоб не видко. Хто проживає в цій норі, кажуть прийдуть дні суворі. Любий звір прийде - голодний! Хитрий, злющий, геть огидний. Шкода, покинула поле, злякав трактор, землю оре. Тож мусю попрацювати, нове житло змайструвати. Щоб тепленько і сухенько, відпочивала гарненько.
Бігла мишка вздовж стежинки, підбира малі зернинки. - Ой, без запасів пропаду , все в схованочку покладу.
Потрудилася на славу, тішилася, добру справу… Оце я зробила нині, будуть в мене щасливі дні. Напевно все ж збігаю в ліс, туди де клен молодий ріс. Він мій друг - весною втішав, як кріт нору зруйнував. У лісі - шукала їжу, вже й розповіла про біду.
Шур-шур-шур під листям мишка,- О!- раптом знайшла горішка. Радо в нірку повернулась, щурить носик, посміхнулась. Ну, а тепер, швидко вперед… і знов замегтіла між дерев. Вже на мить і зупинилась ,
- Ой,чи я й не заблудилась?! На двох лапках, догори ніс, здивувалась,чом такий ліс? Летить листя, де ж красень клен?Угледіла - поруч ясен.
-Це ліворуч, – пропищала-, - Мабуть трішки заблукала. Враз округлилися очі, потемніла гірше ночі. Бачить клена - просльозилась, напівголий – зажурилась. Від відчаю, тихо- тихо,
- Мій кленочок, яке лихо! Жовте листя - це хвороба? Чи коріннячко хтось шкряба?Що сталось, з тобою друже? Я ж тебе, так люблю – дуже.Ти був красень молоденький, деж жупан твій зелененький?
Раптом гілочка торкнула, мишка з страхом позирнула. Шепіт - майже їй на вушко,
- Чуєш, мила говорушко! Не сумуй пора осіння, це природи повеління.Скину вбрання, взимку посплю, навесні розкрию вволю… нове листя зеленаве. Мені сонечко ласкаве, допоможе одягнутись, тож нема чого журитись. А ти мишка молоденька, хоч доволі і хитренька.Та народилась навесні, не пам`ятаєш зимні дні. Дерева - соснові не сплять, а інші - всі голі стоять. Про весну сни, бачать гарні, твої хвилювання марні! А зима прийде - білий сніг, ляже всюди й тобі до ніг. Не лякайся,він розтане,як повсюди тепло стане.
-Ну, провідала, радий тобі.
-Чекай- чекай, тобі спасибі! Що розповів. Та знай що мені… Довелося пережити, добре, що вдалося вижити!
Хоча колотилось серце, мишка повідала про все. Словами її утішав, ледь гілочками колихав.
- Біжи додому вже вечір, холод обійме за плечі! Знаєш так прикро, все це мені та побачимось навесні ! Бувай - бувай,
- гукнув їй вслід. Від смутку в серці наче лід. Вона ж, як нишпорка в лісі, за мить в норі на узліссі. Скрутилася клубочком… в надії… Зустрінемось з клиночком - світлі мрії…. Хай швидко пролетять зимові дні….
31.10.2020р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894025
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.11.2020
автор: Ніна Незламна