Проміння віднайшло Сонце.
Пелюстки — Квіти.
Планети свої Зорі.
Говорили.
Тілами.
Вільно, без сорому та лукавості.
Краса правди та щирості народила мистецтво.
Очі малювали світ кольорами, бо бачили.
Світ говорив мовчанням і Земля наповнювалась мудрістю.
А що таке слово, коли є дія?
А дія, що тягне Тебе на кроки втрати свого коханого гедонізму та его?
Любов? Самопожертва? Дурість?
Воно те, що керує тим, що є справжнє, тим, що підробити неможливо, те, яке стоїть в кутку, в тиші, але його сяйво яскравіше за міріади короткочасних пафосних ламп.
І те, що не згасне, аж поки не погасиш його Ти.
Поки не зробить цього хтось, кому те світло більше не потрібне.
І нема кому світити.
Нема.
...проміння віднайшло Сонце і все спочатку.
(с) Ольга Баландюх, 03.11.20
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893910
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.11.2020
автор: Ольга Баландюх